Шедевр українського кіномистецтва в аматорській кіностудії «Волинь»


В одному із інтерв’ю 2010 року український кінематографіст Юрій Іллєнко розповідав, що на святкуванні дня народження Павла Загребельного, де він був гостем, легендарний Сергій Параджанов підняв такий тост: «Я хочу випити за те, що в Україні нарешті знято геніальний фільм». Всі подумали, що він мав на увазі власну кінокартину «Тіні забутих предків». На що видатний режисер відповів: «Ні, “Криниця для спраглих”». І додав: «Ну і што, што он антісовєтскій?»…
Юрій Іллєнко і Сергій Параджанов

Режисерський дебют Юрія Іллєнка «Криниця для спраглих», про який так високо і водночас фатально для долі стрічки (а чи насправді це було саме так?) висловився знаменитий колега, – з розряду тих фільмів, які комуністичні функціонери намагалися знищити за «ідейні збочення» чи, в кращому випадку, якнайдалі «засунути в шухляду».
Юрій Іллєнко

Фільм не збирав аншлаги в кінотеатрах і не демонструвався на телебаченні. За словами Іллєнка, наступного ж дня після вже згаданого святкування КДБ опечатало його монтажну, і негатив був знищений. Сучасні глядачі мають змогу переглянути відновлену і оцифровану копію, яка дивом врятувалася у сушильній камері, а потім кілька десятків років пролежала у льоху на дачі батьків кінематографіста в Підмосков’ї.
Саме цей фільм, який є першим паростком сюрреалізму в українському поетичному кіно, обрала для демонстрації лучанам відома волинська журналістка, кіноаматорка Світлана Зозуля.
Показ відбувся 9 серпня. Як зазвичай, у п’ятницю, у залі Народної аматорської кіностудії «Волинь» зібралися глядачі, щоб побачити фільми «для вибагливих». Організатори цих вечірніх зустрічей – це лучани, які цікавляться небанальним кіно, пропонують його вільний перегляд і обговорення усім охочим: приміром, Михайло Ющик обирає різножанрові зарубіжні фільми, серед яких – номінанти престижних світових кінофорумів, а формат популярної блогерки Олени Мальви – легке, романтичне, оригінальне #кіно_добра.

Які фільми обирає для глядачів Світлана Зозуля? Це, без зайвого пафосу, правдиві шедеври не лише українського, а й світового кіномистецтва, які нашим сучасникам або зовсім незнайомі, або ж незаслужено ними забуті. Свого часу заборонені з ідеологічних міркувань і вкриті архівним пилом, сьогодні вони стали справжнім відкриттям для тих, хто готовий їх побачити.
В аматорській кіностудії «Волинь» луцькі кінолюбителі уже мали нагоду переглянути запропоновані Світланою стрічки «Камінний хрест» Леоніда Осики, «Анничка» Бориса Івченка, «Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова і Михаїла Кауфмана. Фільм «Криниця для спраглих», знятий Юрієм Іллєнком у 1965 році, був продемонстрований аж у 1987 році на фестивалі українського кіно у Запоріжжі. Відтоді – багаторічне забуття, яке перервалося у 2010 році, коли стрічка була технічно відновлена і оцифрована.

Перед початком сеансу Світлана Зозуля розповіла цікаву інформацію про непросту історію створення кінострічки, особливості візуальної мови режисера-дебютанта Юрія Іллєнка за сценарієм видатного українського поета Івана Драча,а також неперевершеного виконавця головної ролі, «сизого птаха з гніздов’я Курбаса» Дмитра Мілютенка
Світлана Зозуля презентує фільм «Криниця для спраглих»

Аншлагу очікувано не сталося: вражаючих візуальних ефектів і всеперемагаючих супергероїв, яких ми вже звикли бачити на екранах, ця стрічка не пропонувала. Натомість щемлива кінопритча Юрія Іллєнка розповідає про забуття свого роду, втрату сільського укладу як оберегу українського буття, самотність і відчуження. Історія української родини, де міліє дідівська криниця і батьківська хата перестає бути сакральним місцем, а дорослі діти не можуть знайти могилу матері на сільському кладовищі (бо забули, де вона є!), метафорично показує Україну. Її сини і доньки покидають рідні домівки, розлітаються по чужим краям, забувають мову, культуру і рідних. Як та криниця, спустошується, вироджується та губить своє майбутнє країна.
Промовиста символіка кінострічки, мінімалістичний чорно-білий стиль, оригінальне озвучення, наповнене різноголоссям звуків і позбавлене пустослів’я, використання різних планів і «приборкання камери» – про ці авторські прийоми Іллєнка розповів Світлані у телефонній розмові режисер Олександр Денисенко: «Сам Юрій так пояснював суть цього фільму: слова не треба – є образ. Людина спершу сприймає його. Довгий план – символічний, адже від образу глядач має дійти до його суті».
Після того, як стрічка закінчилася і в залі спалахнуло світло, глядачі не поспішали покинути кіностудію. Люди різних поколінь і життєвого досвіду обмінялися враженнями про побачений шедевр українського кіномистецтва, подякували організаторці за вдумливий вибір і залишили вдячні записи у «Книзі відгуків» кіностудії «Волинь».
«Приємно, що мої перегляди відвідує хоч поодинокий, та мислячий глядач. – ділиться своїми враженнями про подію Світлана. – Тим паче, що стрічки українських кіногеніїв мали довгий і не завжди простий шлях до публіки. Зокрема, глядачі фільму “Криниця для спраглих” відзначили, що він багато в чому перегукується з сучасністю, бо й сьогодні, на жаль, є дуже актуальною проблема пам’яті як національної, так і взагалі людської, родинної. Певною мірою, наше покоління спокутує ці гріхи, але й ми самі в цьому сенсі не маємо належної святості».
Анонси наступних кінопереглядів у Народній аматорській кіностудії «Волинь» — на фейсбук-сторінці.

Фото події – авторки, Володимира Дзюрбея

Фото Юрія Іллєнка і Сергія Параджанова – з сайту.

Фото Юрія Іллєнка – з сайту.

Маша Пилипчук

Джерело статті: “https://www.volynnews.com/news/all/shedevr-ukrayinskoho-kinomystetstva-v-amatorskiy-kinostudiyi-volyn/” Об этом сообщает newsroom.in.ua со ссылкой на СМИ.

ТОП новости

Вход

Меню пользователя